Текст песни: Простір + перевод

Мій товариш до мене приходить вночі,

Він мене не будить, бо має ключі.

Він на кухні сідає, а я собі сплю.

Він там вірші складає,

А я їх не люблю.

Та, буває, щось раптом насниться дурне,

І встаєш, щоб здійснити невідкладне турне.

І до ліжка зворотню долаючи путь,

Я спитаю в товариша: «А як тебе звуть?»

І він завжди називає ім'я,

Що ніколи не чув від товариша я.

Це ім'я кострубате, що ніколи не чув,

Я не можу згадати,

Бо одразу забув.

І я знову лягаю, і сниться мені,

Що ми вдвох ідемо на далекі вогні.

І товариш не бачить обличчя мого,

Бо дивлюсь я на всесвіт очима його.

Простір, — навколо простір,

А порожнечі нема.

В гості, до себе в гості

Нас кличе біла зима.

Все під снігом замовкло, тільки річка рида.

Щось бурмоче на броді скажена вода.

Ніч гартує свій морок і зірками бринить,

А на березі тому

Багаття горить.

Так горить, аж танцює, висвітлює ліс.

Ми йдемо до ріки крізь густий верболіз.

І товариш мій входить спокійно в потік,

А мене, замість нього, смертний холод обпік.

Простір, — навколо простір,

А порожнечі нема.

В гості, до себе в гості

Нас кличе біла зима.

Прокидаюсь я ранком, і на кухню іду.

Там займуся сніданком,

Якщо їжу знайду.

Тільки сяду до столу, —

Телефон дзеленчить, —

Буде хтось, безголовий,

Мене розуму вчить.

Я веду з ним розмову,

Сам себе їдучи,

І все дивлюсь навколо, —

Хто тут був уночі?

Раптом — зирк на підлогу, — там лежить біля ніг

Білий аркуш паперу, чистий-чистий, як сніг…

Простір, — навколо простір,

А порожнечі нема.

В гості, до себе в гості

Нас кличе біла зима.